Громадські споруди

Будівлі господарсько-промислового призначення

 Етнографічні групи:

  долиняни

  лемки

  бойки

  гуцули

  угорці

  румуни

 

  Фондова збірка
 

 

 Фестивалі, конференції
 

 

 Виставки, заходи
 

 

                                                                                            

 

Презентація книги «И. СИЛЬВАЙ. ИЗБРАННЫЕ ПРОИЗВЕДЕНИЯ»

8 травня 2014 р. о 15.00 год. у виставковому залі Закарпатського музею народної  архітектури та побуту відбудеться презентація книги «И. Сильвай. Избранные произведения», упорядник Наталія Гаттас (м. Нью-Йорк, США). Іван Антонович Сільвай (псевдонім Уриїл Метеор) – відомий греко-католицький священик, поет і письменник, художник і різьбяр. Народився І. Сільвай 15 березня 1838 року в селі Сусково Свалявського району у сім?ї  священика. Початкову освіту І.А. Сільвай здобув вдома під керівництвом батька, який прагнув привернути його до церковного життя. Батько привчав сина до гри на скрипці й флейті. Навчався і співав Іван під керівництвом хоррегента Унгварської  кафедральної  церкви Костянтина Матезонського. Початкову школу Іван Антонович закінчив в Ужгороді в 1846-1847 роках. Під час перебування в Ужгороді не переставав бути членом гармоніального хору. Навіть навчаючись в Сатмарі і Пешті, приїзжаючи додому завжди навідував К. Матезонського. У 22 роки, закінчивши Пештянську семінарію, Іван Сільвай повернувся додому й заручився з Марією Рац, донькою Петра Раца, приходського священика в Дусині. Через три роки І.А. Сільвай отримав свій приход, спочатку у с. Дусино, а згодом у рідному селі Сускові (де правив службу разом з батьком). У 1868 року він одержав розпорядження про призначення його адміністратором в село Латірку на Воловеччині, де брав активну участь в просвітницькій діяльності і в роботі Товариства ім. О. Духновича. 11 січня 1881 року І.А. Сільвай одержав Грамоту про видання йому приходу в с. Ремети на Перечинщині, а 12 березня того ж року одержав Грамоту, в якій був найменований благочинним церковного Тур'янського округу. 20 травня 1899 року Іван Сільвай був переведений приходським священиком в с. Нове Давидково Мукачівського району. Тут він прожив до своєї смерті 13 лютого 1904 року. Іван Антонович Сільвай мав 10 дітей, з яких четверо померло у дитячому віці. І.А. Сільвай займався також літературною роботою. В його доробку релігійна і світська поезія, оповідання й повісті, публіцистичні статті, нариси, церковні проповіді. Він активно друкувався в закарпатській періодиці під псевдонімом Уриїл Метеор. Його твори були надруковані в журналах «Світ», частково «Новий Світ» і «Карпати» (Ужгород), в «Місяцесловах» і в галицько-руській газеті «Слово». Окремим виданням вийшли його проповіді в 2-х томах під загальною назвою «Другий Світ» (Ужгород 1898). Велика стаття «Положеніе угорскихъ русскихъ подъ управленіем еп. Стефана Панковича» з’явилась в Росі  в «Славянскомъ Сборнике» (Спб., 1875). Більшість творів І. Сільвая залишилися в рукописах. В останні роки життя він старанно переписав усе до 10-ти книг. Після смерті І. Сільвая систематичне дослідження його творчості не проводилося. Найбільш повним зібранням твори будителя з'явились у 1957 році у м. Пряшів (Словаччина), з докладною вступною статтею Є. Недзельського та передмовою В. Зозуляка. Вони були видані Словацьким видавництвом художньо  літератури. Презентація книги відбудеться на базі виставки з фондових зібрань Закарпатського музею народної  архітектури та побуту – «ТВОРЧА СПАДЩИНА ІВАНА АНТОНОВИЧА ТА СІОНА ІВАНОВИЧА СІЛЬВАЇВ (РІЗЬБА ПО ДЕРЕВУ, ЖИВОПИС, ПИСЕМНІ ТВОРИ)».  

 

 Запрошення на відкриття Днів буддійської  культури для журналістів

 Запрошуємо вас на офіційне відкриття Днів буддійської культури на Закарпатті, а саме на відкриття центральної  частини заходу - виставки "Скарб Тибету". Відкриття відбудеться 24 квітня 2014 року о 14:00 в Закарпатському музеї  народної  архітектури та побуту за адресою вул. Капітульна, 33а. Відкриття виставки "Скарб Тибету" традиційно починається з удару в гонг, що в буддизмі символізує момент пробудження. Офіційна частина включатиме в себе привітання від представників та організаторів заходу. На відкритті будуть присутні: - Аліна Федченко, Директор виставки "Скарб Тибету", - Олександр Рибін, Голова правління Благодійного фонду "Жива традиція" - Томаш Фрідман, Голова буддійського центру Діамантового шляху лінії  Карма Кагью м.Ужгорода Гості зможуть пригоститись традиційними тибетськими солодощами та скуштувати тибетського чаю з молоком та сіллю, а також стати першими відвідувачами виставки та прийняти участь в першій екскурсії   

 

Виставка

Тарас Григорович Шевченко у творчості закарпатських митців (з фондової  колекції  Закарпатського музею народної  архітектури та побуту)

 

Закарпатський музей народної архітектури та побуту – один із самобутніх ансамблів української  національної  спадщини. Сьогодні в музеї  зберігається понад 16 тис. експонатів, з яких близько 3 тис. у постійно діючій експозиції  під відкритим небом. У фондах музею знайшли своє місце цінні колекції  народних майстрів, серед яких виділяються твори, присвячені шевченківській тематиці: портрети, барельєфи, скульптури Т. Шевченка, а також вишивані сюжетні композиції  на твори великого Кобзаря. Саме вони лягли в основу тематико-експозиційного плану виставки «Тарас Григорович Шевченко у творчості закарпатських митців», присвяченій 200-річчю від дня народження видатного українського письменника. Умовно виставка складається з чотирьох частин. Окрема експозиційна площа закомпонована вишитими рушниками М. Балаж та М. Гаврило, барельєфами В.М. Асталоша, М.П. Цуда, В.В. Сідака, дерев’яною скульптурою З.В. Перестюка. Основним акцентом виступає барельєф В.М. Асталоша «Заповіт». Він вирізьблений із суцільного шматка дерева. Композиція твору розгортається в двох площинах. Праворуч в овалі вирізьблено портрет Тараса Шевченка, одягненого у зимове пальто з хутряним коміром та високу хутряну шапку. З одного боку овалу зверху вирізьблено дату 1814, а з іншого – 1861. Під датами вирізьблено по стилізованій квітці на стеблі, а під портретом гірлянда з дубового та лаврового листя з стрічкою, на якій напис: «Т.Г. Шевченко». З обох боків напису зображено по квітці на стеблі. У лівій частині барельєфу вирізьблено слова «Заповіту». Під ними зображено старого кобзаря, який грає на кобзі. Біля нього лежить бриль та палиця. Старий сидить на пагорбі посеред широкого степу. Всю композицію замкнено в рамочку геометричного орнаменту. Над барельєфом експонується рушник М. Балаж «В сім’ї  вольній, новій, не забудьте пом’янути…» Поздовжні краї  рушника декоровані поперечними різнокольоровими смугами, в яких вдало поєднано геометричний та згеометризовано рослинний орнаменти, виконані технікою перебірного ткання. У центральній площині рушник оздоблено вишитою цитатою із вірша Т. Шевченка: «В сім’ї  вольній, новій, не забудьте пом’янути…». Не менш естетичними та мистецько довершеними є рушники М. Гаврило, оздоблені стрічковою хрестиковою вишивкою на поздовжніх краях. Барельєфи В.М. Асталоша «Мені тринадцятий минало» та М.П. Цуда «Портрет Т. Шевченка» привертають увагу виїмчастою різьбою та стилізовано-рослинним орнаментом у вигляді квітів з листочками, колосків пшениці, дубового листя, жолудів. Дерев’яна скульптура З.В. Перестюка «Панська наука» відтворює сюжет важкого життя дітей за часів кріпацтва. Найбільша експозиція виставки складається з рушників, вишитих та різьбленого портретів Тараса Шевченка, фотоколажів на шевченківську тематику. Домінантою у цій групі експонатів виступає триптих Є. Баратей «Тарас Шевченко». Він складається з панно і двох рушників. По центру панно надпис: «Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє. Т. Шевченко». У верхній частині панно виконано мотив ліри та дату 1814 – 1989. Орнаментальна композиція, яка розміщена у нижній частині панно, складається з трьох смуг: центральної  широкої  та двох вужчих обабіч не . Основний візерунок центральної смуги формують три ліри синього кольору. Обабіч виконані вузькі орнаментальні смужки, що складаються з чотирипелюсткових червоних квіточок. Завершенням оздоблення панно є смуга блакитних зубчиків, мереживо та торочки. Обидва рушники оздоблені орнаментом стилізовано-рослинного характеру, однак не є ідентичними. Центральна широка смуга одного із них декорована галузкою із стилізованих квіток, а іншого – галузкою із квіток-волошок. У цій експозиці  також вдало поєднані довгі вишивані рушники та вишиті портрети Т. Шевченка. М.Д. Козоровська за допомогою перебірного ткацтва і «гладі» відтворила погруддя Т.Г. Шевченка у кожусі та шапці. В.В. Половко білими, сірими і чорними нитками на білому фоні вишила погрудне зображення Т Шевченка в зимовому кожусі і шапці, а нижче слова із його «Заповіту»: «А мене в сім’ї  великій, в сім’ї  вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим, тихим словом». Є.П. Куцик «художньою гладдю» нитками чорного кольору фабричного виробництва зобразила Т. Шевченка у зрілому віці без головного убору. Всі портрети взяті в дерев’яні рамки. Довершеності центральній композиції  надає барельєф В.М. Асталоша «Кобзар», виконаний на дерев’яній дошці з вирізьбленим фоном, що зображує небо та далечінь. Центральне місце займає постать кобзаря, який сидить серед степу на траві біля надмогильного каменю. В руках у кобзаря бандура. Одягнений він у піджак, шаровари, постоли. Біля кобзаря на землі лежить бриль та палиця. Всю композицію замкнено виступаючою дерев’яною рамочкою. Центральну частину третьої  міні-експозиції пропонованої виставки складають різьблений триптих Є.М. Чайковського «В сім’ї  вольній новій», декоративна тарілка В.В. Сідака «Т.Г. Шевченко» та скульптура Є.Є. Романюка «Т.Г. Шевченко». Дерев’яні різьблені вироби вдало гармоніюють з рушниками і панно. Панно М.Й. Профус «Кобзар» виготовлене із домотканого полотна. У верхній частині на білому фоні вишитий портрет Т.Г. Шевченка, навколо якого рослинний орнамент у формі гірлянди. Нижче виткана розгорнута книга, на одній сторінці якої надпис: «Кобзар. 1814 – 1989», а на іншій – слова із «Заповіту»: «А мене в сім’ї  великій, в сім’ї  вольній новій, не забудьте…». Решта частини панно декорована поперечними орнаментальними смугами. Рушник М. Гаврило «Заповіт», виготовлений з білого домотканого полотна. Основну увагу привертає до себе той край рушника, на якому червоними нитками вишиті слова «Заповіту» Кобзаря. Поряд із трьома куплетами розміщені фігурні ініціали «Т Г Ш». Зліва від останнього четвертого куплету вишита галузка квітів у формі ліри. Слова «Заповіту» закомпоновані у стилізовану декоративну рамку: вздовж тексту з обох боків ряд червоних квіточок з чорними листочками, зверху – ряд стилізованих квіток з листками, обрамлених червоними ступінчастими трикутниками з двома чорними «баранячими ріжками» на вершинах. Під віршем вишиті шість червоних троянд з трьома пуп’янками біля кожної та чорними стеблами з листками. Знизу зображено цілу смугу пуп’янків, а нижче від неї  два ряди квітів з листками (у кожному ряді іншої форми). Завершується композиція широкою орнаментальною смугою з цяточками та вертикальними паралельними лініями. Внизу зліва вишито напис «Хуст 1988», справа – прізвище автора М. Гаврило. Доповненням до третьої  експозиції  виставки є вишитий М. Гаврило «Портрет Т.Г. Шевченка», картина невідомого автора «Мені тринадцятий минало…». В окрему групу виділяємо твори Т.Г. Шевченка та журнали Народна творчість та етнографія зі статтями на шевченківську тематику. У житті українського народу весняна пора щорічно пов’язана з Шевченківськими святами. 2014-й рік особливий – 9 березня виповниться 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. До постаті Т. Шевченка та його творчого доробку неодноразово звертались і звертатимуться художники, майстри народної  творчості, скульптори, письменники та поети науковці всього світу. Ім'ям поета названо ряд географічних об'єктів (населених пунктів, вулиць), навчальних закладів та інших організацій України. Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі у Каневі. Національний музей Тараса Шевченка знаходиться у Києві, його філіалом є Літературно-меморіальний будинок-музей. У Торонто (Канада) існує музей, присвячений виключно Шевченківській тематиці. У галузі літератури щорічно присвоюється Шевченківська премія – одна з найпрестижніших відзнак України. Однак і це ще не все. Ім’я Тараса Шевченка відоме у всьому світі. На тексти й мотиви «Кобзаря» сотні композиторів світу створили близько 500 творів. Не дивно, що твори славетного Кобзаря перекладені всіма слов’янськими мовами, а також багатьма іншими мовами. Про світову славу відомого поета свідчать пам’ятники, встановлені в різних країнах світу.

 

На південному схилі Замкової гори, поряд із середньовічним замком розташований Закарпатський музей народної архітектури та побуту, відкритий одним із перших в Україні - 27 червня 1970 р. На площі 1,9 га у природному середовищі, серед фруктових і декоративних дерев розміщено понад 30 унікальних пам'яток народної архітектури кінця XVIII - початку XX ст., які репрезентують народне будівництво і побут різних соціальних та етнографічних груп населення краю. Планування музею співставлено з географічною картою Закарпаття - із заходу на схід розміщені житла і садиби з низинних, передгірних районів - долинян, гірських районів - бойків і гуцулів, а також житла угорського і румунського населення Закарпаття. Демонструються різні типи господарських, технічних і громадських споруд, огорож і брам. На пагорбі розташована Шелестівська церква Архангела Михаїла XVIII ст. в оточені бойківської каплиці та гуцульської дзвіниці. У цілому, музейні об'єкти представляють єдиний архітектурний комплекс, справляючи враження затишного старого села.
Діяльність музею, як самостійної установи з 1970 р. засвідчує, що колектив музею зумів не тільки зберегти науково-освітній потенціал музейних працівників попередніх поколінь, але й визначив пріоритети об'єктивного аналізу стану музею щодо подальшого розвитку всіх напрямків музейної справи.
Здобуття Україною незалежності у 1991 році активізувало і підняло на якісно вищий щабель форми роботи музею. З новим фінансуванням та зміцненням матеріально-технічної бази музею з'явилися нові можливості і визначилися нові напрямки роботи, форми і методика їх проведення. В умовах незалежності нашої держави охорона і збереження пам'яток отримала загально
-
державне визнання.
Результатом наполегливої пошуково-збиральницької та науково-дослідної роботи кількох поколінь музейних працівників є багате музейне зібрання, яке нараховує понад 16 тис. одиниць зберігання. З них, близько 4 тис. пам'яток матеріальної культури розташовані на території постійно діючої експозиції під відкритим небом і наповнюють архітектурний ансамбль музейного села. У нелегкі 80-90-ті роки у музеї не було втрачено жодної пам'ятки, більше того, за результатами наукових досліджень віднайдено і перевезено в музей унікальну пам'ятку сакральної архітектури - шестигранну гуцульську дзвіницю кінця XIX ст. з с. Вільховатий Рахівського р-ну, яка була відреставрована і своїм видом збагатила музейну експозицію.
Експозиція музейного села запрошує у цікавий, захоплюючий світ минувшини, де в часі зупинилась історія Закарпаття, його згорьована доля, світла й сувора правда про його працелюбний народ. Вас зустріне ошатне музейне село, відреставровані пам'ятки житлово-побутового будівництва, храмової архітектури, технічні споруди у відповідності до характеру і напрямку господарства, наповненні інтер'єри музейних хат з урахуванням розвитку промислів, ремесел, традиційний народний одяг у всьому розмаїтті етносів та локальних особливостей етнографічних груп населення Закарпаття в минулому.
Знайомство з музеєм дає можливість прослідкувати складний історичний розвиток Закарпаття, еволюцію житла та його подальший розвиток, високу техніку будівництва, яка поєднана з вишуканим смаком будівничих, з правильним вибором місця зведення будівель, пристосованих до клімату та рельєфу місцевості.
Якщо в музеї цікаво, розвивається сучасна музейна інфраструктура, цікаві етнографічні збірки, діють спеціалізовані програми різного виду діяльності для різних категорій відвідувачів - тоді є відвідувач. З часу відкриття музею його відвідало понад три мільйони чоловік, проведено 3 тис. виставок та понад 100 тис. екскурсій.
Принципом у роботі наукових працівників музею є облік і збереження національно-культурної спадщини та виховний аспект. На цих засадах планується науково-дослідна, науково-освітня робота музею та визначається подальший розвиток музею і музейної справи. Музей є осередком духовного життя краю, важливим джерелом пізнання національної культури українського народу, народного побуту, мистецьких надбань минулого і сучасного буття. Справі популяризації вікових надбань, моральних цінностей наших пращурів, вихованню етнічної самосвідомості підпорядкована діяльність музею.
Запрошуємо зануритися у гармонійний, у своїй простоті, світ наших пращурів, дбайливо збережений музейними працівниками аби повернутися з нього духовно збагаченими через вікові народні традиції.

Етнографічна характеристика населення Закарпаття
Закарпаття, наймолодша область країни, як адміністративно-територіальна одиниця перебуває у складі України з 22 січня 1946 р. Область займає південно-західні схили Українських Карпат та їх передгір'я, а також північно-східну частину Середньодунайської низовини. Закарпаття межує із Львівською (на відрізку 85км) та Івано-Франківською (180км) областями, причому виключно по гірських хребтах. На північному заході області проходить кордон з Польщею (33км), на заході - із Словаччиною (98км), на південному заході - з Угорщиною (135км) та на півдні - з Румунією (190км), що є унікальним явищем серед усіх прикордонних областей України. Державний кордон іде як по гірських хребтах, так і рівнинній території, на значному відрізку - по р. Тиса та її притоках.
Загальна площа області становить 12,8 тис. кв. км. Населення Закарпаття нараховує 1 млн. 244 тис. чол. (станом на 2010 р.). Поряд з українцями (біля 80 %) на території краю компактно проживають угорці, румуни, росіяни, словаки та інші.
Територія нинішнього Закарпаття була важливим культурним перехрестям між Сходом та Заходом. Тут контактували, співіснували, змішувались й асимілювались різні етнічні групи, культурні традиції. Важливу роль у формуванні культури цього регіону відіграло проникнення слов'ян (перша половина І тисячоліття н.е.), інтенсивне заселення території східнослов'янськими племенами (друга половина І тисячоліття н.е.) та входження території Закарпаття до складу Київської Русі (кінець ІХ - ХІ ст.).
З кінця ХІ ст. почалося поступове захоплення Закарпаття Угорщиною, після чого процес заселення краю набув складного характеру. На формування Закарпаття в окрему етнографічну зону впливав цілий комплекс чинників: природно-географічні, державно-політичні, господарські, етнокультурні та етнодемографічні. Більшу частину території населяли українці, південна, рівнинна частина була заселена угорцями, ряд острівців із компактних поселень утворили німецькі колоністи, на сході краю розташувались декілька румунських поселень, на заході поряд з українцями та угорцями проживали словаки.

Українці. Культура українського населення Закарпаття є невід'ємною складовою частиною загальнонаціональної скарбниці українського народу. Незважаючи на те, що протягом тривалого історичного періоду (після розпаду Київської Русі) Закарпаття входило до складу різних держав Центральної Європи (Угорщини, Австро-Угорщини, Чехословаччини), місцеве українське населення зберегло східнослов'янську і стару українську культурну основу, традиції, які коренями сягають у глибину віків, у Древню Русь, до східнослов'янської етнічної спільності. Про це свідчить той факт, що на віддалених від Закарпаття територіях розселення східних слов'ян знаходимо чимало спільних рис у забудові садиби, типах двору, у розвитку житла, в характері його планування, в конструктивних і архітектурних деталях, у будівельній термінології, звичаях та обрядах.
Разом з тим, внаслідок своєрідності соціально-економічного розвитку, особливостей фізико-географічних умов, тривалих контактів з іншими народами в матеріальній і духовній культурі українців Закарпаття склалися і деякі відмінні риси, а в ряді випадків має місце взаємне перехрещення елементів і явищ народної культури, різних за своїм етнічним походження

В експозиції музею представлені зразки будівельно-побутової архітектури українських груп населення ( долиняни , лемки , бойки , гуцули ), угорців, румунів.